Це історія про мужню, сильну Анну, яка постійно  боролася з труднощами, які підкидала їй доля. Вона була «бідною дівчинкою» з дитинства: як фінансово, так і в підтримці, якій просто не щастило. Вона була людиною, яку життя намагалося стерти з лиця Землі.

Тіні минулого

Усе почалося зі школи й дитячого садка у великому місті-мільйоннику, де в основному панували розкіш, звʼязки та мажорне життя багатих діток підприємців чи інших успішних діячів. Анна була «іншою», занадто тихою, занадто вдумливою, правильною й хорошою. Це зробило її ідеальною мішенню для булінгу. Її речі бруднили, рвали, над її мріями насміхалися, а фізичні штовхання в коридорах стали буденністю для дівчини. Вдома ж замість підтримки вона чула лише: «Не звертай уваги, будь терплячою», «Ти сама винна!», «Якщо всі говорять одне, значить змінися ти!» …

Ця «терплячість» стала її прокляттям. У дорослому житті вона притягувала людей (нарциси, авторитарні особистості), які відчували її звичку терпіти. Стосунки перетворилися на пастку фізичного та морального тиску, де кожен її крок контролювали, а кожне слово знецінювали.

Щодо талантів, то з дитинства Анна обожнювала робити зачіски (плетіння), масажі, розповідати гарні історії, займатися рукоділлям, грати в акторському гуртку, згодом зацікавилася створенням фото- й відеоконтенту. Але реалізуватися в цьому не змогла.

Тупик «стабільності»

Хоч в університеті попри її бойовий і впертий дух, деякі гідні успіхи, бажання рости й розвиватися, досягати успіху, вона продовжила потерпати від деяких невдач. Адже студентське життя не вічне, хоч і найкраще було в її роки. Минув час, випуск, дві вищі освіти, деякі отримані знання та дипломи в руках. Але ж які освіти?! Ті, які вказала мама. Адже все життя Анна жила мріями мами…

Минуло кілька місяців. Анна знайшла місце на державній роботі у сфері освіти. Це була робота спочатку в школі за копійки, але з безліччю вимог, на іншому кінці міста. Наступна робота була не краще, хоч і неподалік дому: графік з 8:00 до 17:00 з нескінченними паперами за мінімальну зарплату. Ще безліч неоплачуваних вимог…

Декан факультету скидав на неї роботу, знаючи, що вона не відмовить.

Шахраї двічі виманювали в неї останні заощадження, користуючись її вірою в порядність людей.

Не було щирих справжніх друзів і підтримки від близьких… Вона прокидалася о 6 ранку, не могла навіть дивитися у дзеркало, бо бачила жінку, чиї очі згасли. Вона була нереалізованою, втомленою й абсолютно самотньою у своєму болю. Здавалася б, замкнене коло.

Точка зламу

Анна неодноразово намагалася працювати в різних проєктах/таборах із молоддю, у комунікаціях. Проте багато хто її не зміг гідно оцінити й виганяв, навіть без пояснення. Одного разу прямо керівник сказав «Ти ж нічого не робиш, щоб проявити себе! Я тебе пожалів, думав, вигнати спочатку, але вирішив дати шанс. Ти не показала вдруге себе як потрібно» (за ним інші потяглися)… дехто теж говорив «хто ти така? Ти не донька чиновників, щоб тебе прикривали!»

Таке подібне дійство тривало довгі роки…

Одного разу її знову принизили, було дуже боляче, але Анна не розплакалася. Вперше за життя вона відчула не сум, а лють і злість.  Вона зрозуміла: якщо вона вижила після всього цього пекла, то навряд чи щось інше зможе її зупинити. Вона повинна довести, що варта кращого!

Шлях до себе

Анна продовжила шукати оточення, у якому вона б відчувала підтримку. Вечорами, коли очі боліли від світла монітора, вона вчила нове. Вона звільнилася з держслужби «в нікуди», знайшовши підробіток на фрілансі. Спочатку це були копійки, але це були її гроші, за які ніхто не виносив мозок. Також підробітки на дитячих таборах і тимчасових проєктах. Через рік безсонних ночей вона відкрила невелику бʼюті-студію та почала вести блог. Її досвід виживання навчив її неймовірній стресостійкості та вмінню бачити вихід там, де інші бачать стіну.

«Мене неможливо зламати, бо я вже була розбита і зібрала себе власноруч, бо втомилася бути «гидким каченям», яке загнане та нічого не варте…»

Сьогодні Анна працює на себе. Вона більше не чекає на схвалення. Вона сама обирає клієнтів, сама планує свій ранок і, головне, вона більше нікому не дозволяє підвищувати на себе голос. Її успіх — це не цифри на рахунку, а тиша й спокій в душі, які вона виборола в долі силоміць.